Нынче стало модным говорить о Боге.
Нынче стало модным радоваться моде.
Но не мода сотворила личность человеком,
Бог - Творец назвал творенье «Человек» навеки.
Нынче стало модным говорить о стиле.
Стильному учиться и жениться стильно.
"С ветерком" кататься на автомобиле,
"Лазать" в Интернете и "свистеть" в мобильник.
Всё так модно-модно и так стильно-стильно.
Только это сверху, так, чтоб было видно.
А внутри так горько, на душе тоскливо:
Что же дальше будет? Так несправедливо:
Как-то очень быстро годы пролетают.
Ставим много целей. Достичь не успеваем.
И вот в этой гонке надо всем решиться,
И, склонив колени, к Богу обратиться.
Попросить прощенья, попросить направить
Так, чтоб не разбиться, так, чтоб не растаять.
Чтоб рукой всесильной Он покрыл творенье,
Избавил от лукавого, не ввёл бы в искушение.
Чтоб благодать и милость с нами пребывала,
А грех, печаль уныние - всё в прошлом бы осталось.
Пусть радость, точно радуга, сияет вечным светом,
Любовь же, надежда и вера станут Новым заветом!
Людмила Дещенко,
Украина, Одесса
Моё ходатайство в молитве об исполнении слов Господа Иисуса Христа:"Дом Мой домом МОЛИТВЫ наречётся для всех народов"! Моё предназначение в Боге-снять дьявольскую пелену с глаз народа. Читатель моих стихов непременно получит обличения от совести. После покаяния, получит Божью ЛЮБОВЬ и вечный мир в Боге. e-mail автора:lgd53poem@gmail.com сайт автора:Стихи.ру
Прочитано 9208 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
