Над краєм засніженим, ой над Землею,
Hатомлене сонце стоїть в перигеї.
Морози малюють мохнате проміння
У барви сріблясті, в тони старовинні.
Відкрились небесного царства віконця:
Горять міріадами райдуг на сонці
На землю насипані щедро перлини.
Зрівняли сніги і горбки і долини.
Міняються барви, іскряться та сяють.
У кожній сніжинці заграви палають
І дражнять приземлених мешканців раєм.
Та часто ми чуда Господні минаєм,
Ковзнувши очима по них апатично,
Буває додавши: «Kраса ця не вічна!»
А потім із пафосом так, урочисто:
«Нас в небі чекає небачене місто!
Там вулиці з золота, брами – перлові!»
Що ж, дійсно, небесні оселі – чудові.
«Не бачили очі і вуха не чули!»
І навіть якби ми туди зазирнули,
То де б нам епітетів тих назбирати,
Щоб славу Господню змогли описати?!
Сім нот не запишуть небесних мелодій,
Не має аналогів в нашій природі
Ні райським деревам, ні вічному літу!
У царство небесне, неначе магнітом,
Нас тягне Любов, відкриваючи очі,
На Божі обіцянки в Слові Пророчім.
Ось тільки дорога в оселі ті верхні
Біжить по земній, по звичайній поверхні.
Сезони, пейзажі міняються швидко.
До всього звикаєм. Дивуємось рідко.
Краса ця не вічна? Спинімсь на хвилинку:
Блищать перламутом на сонці сніжинки.
Господь утворив кожну з них унікально
З мільярдів тендітних молекул криштальних.
Малесенька річ, а премудрість безкрая!
Крихке – неповторним дизайном вражає.
Минуще про вічне розкаже багато,
Нам тільки байдуже краси б не минати!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Как-то, по утру, отодвинула штору и восхитилась морозным узором на оконном стекле. Взяла мобилку и сфотографировала эти роскошные листья причудливых растений. Поднялось солнце и стерло эту красоту, просуществовавшую несколько часов. Давно прошла та зима и только фотография показывает, что наш Господь, даже такой кратковременный рисунок творит с желанием порадовать нас. Будем восхищаться и замечать Божью красоту! Блогословений сестра! Комментарий автора: Дякую за відгук. Справді, велич Господня, Його відчуття краси просто не владається в голову.
Поэзия : Журавлиный клин. - Николай Зимин И дождя живые слезы
Барабанной застучат
Дробью по долинам снова ,
Чтобы снова в новом дне
Небо в цвете васильковом
Заглянуло , друг , к тебе .
Так и в жизни . Боль и горе
Душу , сердце наши рвут .
Но пройдет гроза и вскоре
Боль утихнет . Зарастут
Сердца раны и как птица
Вновь душа твоя летит.
Вновь душа твоя стремится
В небо . В небе хочет жить
С Богом , Богом справедливым
Среди белых облаков ,
Что летят все журавлиным
Клином в даль седых веков...
