Устарело слово Божье? Не хотим ему внимать
От того и жизнь людская...стала трещину давать
Мир ушёл, в семье разлад. Кто же в этом виноват?
Непослушны стали дети
Интернет взял в рабство, в сети
Изменилась и еда — кашу,чай, компот и суп
Заменили на фастфуд
И здоровье ослабело — лень,сонливость одолела
Лесть, злоречие, сплетни, суд
Не дают порой уснуть
Зависть, ненависть, вражда — захватили в плен сердца
В голове моей шальной жалят мысли,как осиный рой
Недоволен я судьбой
Счастье почему не мне!?
Дом, машина, в сочи дача. От меня же бежит удача
Нет покоя, ушёл сон — почему не «Я» ,а «Он»!?
И обида,как змея
Душит, гложет всё сильней... разве лучше друг меня?
Устарело Божье слово? Взялись мы его менять
В уповании на Бога стали все ослабевать
Разве сможем устоять?
Не любовью...страстью жить
А подарками хотим все грехи свои покрыть!
Жадность, склочность и презрение, над людьми превозношение
Стали мы глухи, слепы, милосердия нет — увы!
«Я» своё короновали, а Христа за нас — РАСПЯЛИ!!!
Разве изменился Бог, хоть бывает порой строг?
Разве перестал любить?
Не пора ли нам пред Ним — низко голову склонить?!
Преклонив свои сердца спеть хвалебный,славный гимн!
Христос Спаситель — Божий Сын!
15.12.22г. Сошникова Е.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
