Ты ждёшь плода от каждого из нас,
Но не спешим мы этот плод нести.
Житейские заботы гложут нас
И говорим - успеем принести.
А время очень быстро пролетает
И безвозвратно исчезают дни,
Когда болезнь внезапно настигает,
Тогда поймём, как дороги они.
Не жди, когда настигнет злая участь,
Бери свой крест и следуй за Христом,
И наш Отец не даст в страданьях мучаться,
Когда ты перед Ним появишься с плодом.
Леокадия Янкаускене,
Литва
Родилась и живу в Литве. С детства посещала католическую церковь и считала себя верующей. Но только, когда приняла в своё сердце Иисуса, как своего Спасителя, почувствовала огромную разницу, что значит быть верующей. Сердце наполнилось такой теплотой и радостью, что мне захотелось писать стихи. Слава Господу за Его милость! Мир вам дорогие дети Божьи! e-mail автора:liodia@rambler.ru
Прочитано 10749 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дорогой Господь Иисус Христос, благослови сестру нашу Леокадию принять благодать на благодать от полноты духа Твоего. Да потекут из её чрева реки воды живой, и сделаются источником ко спасению многим людям, по Слову Твоему, Благословенный: ВСЁ ДЫШАЩЕЕ ДА СЛАВИТ Господа. Аллилуйя. Аминь.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
